define('WP_CACHE', true); Украјинистика | Група за украјински језик и књижевност Филолошки факултет у Београду » Интервју проф. Људмиле Поповић за часопис „Український Тиждень“
11
мар
2012

Интервју проф. Људмиле Поповић за часопис „Український Тиждень“

Comments : 0

Людмила Попович про україністику в Сербії, ентузіазм студентів, роль культурних інституцій та кризу „неринкових“ гуманітарних наук

Доктор філологічних на­­ук, професор кафед­­ри славістики Белградсь­­кого університету Люд­­мила Попович може впевнено претендувати на лаври найактивнішого популяризатора ук­­ра­­їнської мо­­ви та літератури в Сербії. Завдяки її зусиллям сербські інтелектуали мають змогу прочитати не лише класику, а й сучасних українських авторів, яких здебільшого перекладають сербською її сту­­денти-україністи. І хоча, за словами пані Людмили, пересічні серби зазвичай плутають Тараса Шевченка з нашим сучасником футболістом Андрієм, Україна для Балкан не така вже йterra incognita.

У. Т.: Розкажіть детальніше про кафедру української мови та літератури Белградського університету. Чи багато там навчається студентів, і хто їм викладає профільні науки?

– Кафедру української мови та літератури Белградського університету створено в 2002 році. На кафедрі п’ять викладачів, із них один професор за контрактом із Нового Саду – історик Янко Рамач та два викладачі за контрактом з України. Вони приїжджають на період від двох до чотирьох років за угодою про співпрацю, яку в нас підписано з університетами Києва, Львова та Донецька. Крім цього, час від часу запрошуємо відомих україністів на посаду гостя-професора.

Українську мову викладають як іноземну з елементами зіставного аналізу з сербською та іншими слов’янськими. Щороку набираємо 16 студентів – майбутніх фахових україністів. Крім них українську мову щорічно обирає приблизно стільки ж інших славістів – русистів, полоністів та богемістів. Зараз у нас навчаються близько 60 студентів, це чимало для славістичної кафедри. Студенти напрочуд організовані – видають свій часопис, ставлять вистави українською мовою, готують літературні вечори та, головне, показують неабиякий нахил до нау­­ково-дослідної роботи.

У. Т.: Як сприймають у Сербії українську культуру в науково-мистецьких колах?

– Загалом позитивно – як культуру дружнього народу, з яким поєднує багато спільного. Адже українсько-сер­­бські культурні зв’язки сягають часів перших південно- та східнослов’янських державних формувань X–XIII століть.

Свого часу про українську літературу та її впливи на сербську писали Мілорад Павич та Йован Деретич у дослідженнях істо­­рії сербської літератури,  Петар Митропан, Стоян Суботин, Радослав Пайкович, Срджан Рашович. Про українське малярство періоду бароко та його впливи на сербських майстрів писали мистецтво­знавці Динко Давідов, Деян Медакович, Павле Васич, Сретен Петкович, Міодраг Йованович. Музикознавець Даниця Петрович ще в 1986 році опублікувала дослідження про впливи української музики XVIII століття на сербський хоровий спів. Як бачимо, зацікавленість укра­­їнсь­кою культурою в на­уково-ми­стецьких колах Сербії вродила плідними дослідженнями. Інша річ, що пересічні серби зазвичай плутають великого українського поета з відомим футболістом, але й спорт – це культура в широкому розумінні.

У. Т.: На ваш погляд, яка підтримка з боку України та українських інституцій була б най­ефективнішою?

– Було б добре, якби відповідні українські інституції займалися питаннями популяризації української культури за межами України та розвитку зарубіжної україністики систематично й цілеспрямовано. Складається враження, що це робиться спорадично, напливами. Візьмемо хоча б такий приклад. Філологія, як відомо, зараз може бути конкурентоспроможною на рівні інших «ринкових» наукових дисциплін завдяки різним маркетинговим трюкам. У такі вже прагматичні часи живемо. Так ось, на нашому філологічному факультеті, конкрет­­но на славістичному відділенні, кабінети для вивчення окремих слов’янських мов та літератур обладнали відповідні посольства. Залишився необладна­ним тільки кабінет україністики. На наші неодноразові усні та письмові звернення до Посольства України з проханням обладнати комп’ютерний кабінет завжди одержуємо усну відповідь, що кошторис не передбачає відповідних витрат. От і лишаємось, облизня спіймавши, а студенти порівнюють і роблять висновки про ставлення кожної з держав до пропагування своєї культури.

Популяризації української літератури сприяють літературні вечори, що їх проводять час від часу в Белграді та Новому Саді. Знову ж таки дається взнаки співпраця з інституціями. Коли в Посольстві України в Сербії питаннями культури займаються такі люди, як, скажімо, Юрій Лисенко (він же відомий поет Юрко Позаяк), гостей із України не бракне, а ми завжди готові організувати їм гарний літературний вечір і зустріч зі студентами та шанувальниками.

У. Т.: Коли зіставити державну промоцію культури Сербії та України, на чию користь буде порівняння?

– Збоку, мабуть, видніше. В Сербії, як ви кажете, промоцією української культури займаються не тільки україністи та відповідні культурно-освітні державні інституції, а й українська громада. Зараз у Сербії мешкає близько 5 тис. етнічних українців (ще 15 тис. записані русинами). Вони організовують численні фестивалі, літературні вечори, літні школи української мови. Ці заходи проводять переважно в осередках їхнього проживання у Воєводині – в місті Новий Сад та навколишніх містечках і селах.

Натомість організовані в столиці заходи набувають ширшого розголосу.  У Белграді за остан­нє десятиріччя двічі проведено Дні української культури. Вперше в 2000 році виставки, концерти, круглі столи, лекції, перегляд кінофільмів Довженка з архіву кінотеки Сербії організував актив Сербсько-українського товариства в Белграді. Всі ці заходи відбулись без жодної фінансової підтримки державних інституцій і стали можливими завдяки ентузіазму організаторів та учасників. Офіційні ж Дні української культури було проведено на міждержавному рівні в 2008 році. Коли порівняти їхній зміст та насиченість, то перевага буде на боці перших «неофіційних». Такий досвід учить, що для проведення відповідних заходів потрібні й кошти, й ентузіазм місцевої інтелігенції, яка надає їм характеру справжньої культурної події. Коли ж держава бере на себе обов’язок і право все виконати в межах співпраці між офіційними інституціями, результат виходить якимось мертворожденним.

У. Т.: Кого з класиків і сучасних українських авторів читають у Сербії? Наскільки гострою є проблема перекладів?

– Для того щоб сказати, кого і як читають, потрібно провести відповідне анкетування. Легше відповісти на запитання про переклади. Іноді буває так, що переклад зроблено, а публікувати нікому. Видавці вважають, що йдеться про некомерційне видання. Тут би й стала доречною допомога українських інституцій, про яку ви згадували. Приміром, було підготовлено до друку антологію українських репресованих поетів «Жигосани» (тавровані. – Ред.), упорядковану та перекладену Міодрагом Сибіновичем. Українська національна рада в Сербії взялася її опублікувати з фінансовою підтримкою МЗС України, та коштів вистачило тільки на підготовку до друку. Ось і лишилася ця антологія опублікованою в сигнальному примірникові. Як мені відомо, Ярослав Комбиль переклав «Солодку Дарусю» Марії Матіос та Boa Constrictor Івана Франка, проте ці книжки теж не опубліковано. Очевидно, та сама проблема – знайти видавця. Натомість приємно було, коли після виходу монографії «Фокусна перспектива» підходили колеги – професори філологічного факультету, письменники, пере­­кла­­дачі й говорили про те, що відкрили для себе багато нового про українську літературу. Значить, зацікавленість українською літературою в Сербії є наслідком відповідних публікацій і пере­­кладів, відтак видавцям не слід посилатися на її брак.

У. Т.: Ви активні в академічних колах і поза Сербією. Що можете сказати про тенденції в україністиці за межами України?

– Україністика, як і славістика та філологія в цілому, зараз переживає кризу. Прагматичний дух нашого часу, тенденція до глобалізації в усіх сферах життя призводять до витіснення «неринкових» наукових дисциплін. Тому україністів-фахівців лише в цій галузі славістики в академічних колах світу немає. Україністи світу – це філологи широкого профілю, що займаються теоретичними проблемами мовознавства або літературознавства, ведуть зіставні дослідження різних мов та літератур, беруть участь у інтердисциплінарних проектах.

 

 

Цео интервју можете преузети са линка:
http://www.ukrajinistika.edu.rs/intervju

О аутору

Остави коментар

*

twelve + 8 =

captcha *