(Пісня про Максима Кривоноса та Богдана Хмельницького)

Гей, не дивуйте, добрії люди,
Що на Вкраїні повстало.
Там за Дашевим, під Сорокою,
Множество ляхів пропало.
А Перебийніс водить чимало —
Сімсот козаків з собою,
Рубає мечем голову з плечей,
А решту топить водою:
«Ой пийте, ляхи, води калюжі,
Води болотянії.
А що пивали на тій Вкраїні
Вина та меди ситнії».
Дивуються панки, вражії синки,
А що козаки вживають.
Вживають вони щуку-рибаху
Ще й соломаху з водою.
Ой чи бач, ляше, що наш Хмельницький
На Жовтім Піску підбився.
Од нас, козаків, од нас, юнаків,
Ні один панок не вкрився.
Ой чи бач, ляше, як козак пляше
На сивім коні горою.
З мушкетом стане, аж серце в’яне,
А пан од жаху вмирає.
Ой чи бач, ляше, що по Случ наше,
По Костяную могилу.
Як не схотіли, забунтували
Та й утеряли Вкраїну.
Ой та зависли пани, зависли,
Як чорная хмара на Віслі.
Не допустимо ляхви із Польщі,
Поки нашої жизності.
Гей, ну, козаки! Гей, ну у скоки
Та заберімося в боки!
Загнали панів геть аж за Віслу,
Не вернуться і в три роки.