Ой ти, Морозенку,
Ой ти преславний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Україна плаче.
Та не так тая Україна,
Як те горде військо!
Ой заплакала Морозиха,
Йдучи рано на місто.
Ой заплакала Морозиха
Та й стала тужити,
Що взяли її сина Івана
У військо служити.
«Не плач, не плач, Морозихо,
Об сиру землю не бийся,
Ходім з нами, з козаками,
Та меду-вина напийся!»
«Ой чогось мені, панове-браття,
Мед-вино не п’ється,—
Ой десь мій син Морозенко
З турком-шведом б’ється!
Ой щось, браття, перед двором
Сизий орел в’ється,—
Мабуть, мій син Морозенко
Назад не вернеться!»
У неділю та ранесенько,
Та ще до схід сонця,
Ой плакала Морозиха,
Сидя край віконця.
«Ой щось рано-ранесенько
Став мак розпускаться,—
Мабуть, син мій Морозенко
У неволю попався».
Ой з-за гори з-за крутої
Горде військо виступає,
Попереду Морозенко
Сивим конем грає.
Ой не вспів Морозенко
На коника сісти,
Обступили Морозенка
Турецькії війська.
По тім боці запорожці
Покопали шанці;
Ой впіймали Морозенка
У неділю вранці.
Ой недаром ранесенько
Той мак розпускався,—
Ой уже наш Морозенко
У неволю попався.
Ой загнали Морозенка
В глибоку долину
Та спіймали Морозенка
За червону жупанину.
«Не будемо, Морозенку,
Ані сікти, ні рубати,
Лиш будемо, Морозенку,
Живцем серце добувати».
Посадили Морозенка
На біле ряденце,
Ой вийняли, з Морозенка
Кривавеє серце.
Познімали з Морозенка
Всі червоні стрічки;
Куди везли Морозенка—
Там червонії річки.
Розкопали Морозенку
Глибоку долину,
Висипали Морозенку
Високу могилу.
Прилетіла зозуленька,
Начала кувати:
«Вийди, вийди, Морозихо,
Морозова мати!»
Прилетіла зозуленька,
Сіла на воротях:
«Вийди, вийди, Морозихо,
В червоних чоботях!»
Прилетіла зозуленька
Та й сіла на фіртці;
Ой виходить Морозиха,
Руки її в тісті.
Ой як вийшла Морозиха
У густії лози,—
Обілляли Морозиху
Дрібненькії сльози.
Ой, Морозе, Морозенку,
Ти преславний козаче!
За тобою вся Вкраїна
Тяжко-важко плаче!