Ой ясне сонце високо сходить,
А низенько заходить,
Чогось, братця, да чумацький отаман
По доріжечках ходить.
Ой да білі ручки ломить,
Й він словесно й говорить,
Ой що з-під гаю,
Та з під темного лісу
Розбійники виїжджають,
Що найстарший превражний син розбійник
На сивому коні грає,
Ой що він грає, виграває,
Він до валки привертає:
«Ой здорові, превражії сини,
Ой здорові ночували!
Ой скажіть же превражії сини,
Де ж ваш чумацький отаман?»
«Наш отаман сидить між возами,
Умивається дрібними».
«Ой ви, хлопці, ви, добрі молодці,
Ой беріть же дрюки в руки
Та й бийте розбійників,
Тай бийте, не робійте!»
Хлопці встали, дрюки взяли
І побили й пов’язали
Й на нові вози поклали,
І повезли в город Полтаву,
І зробили собі славу,
Що сорок ще й чотири,
А десяти не побила.