Що сі в полі забілло,—

Ой чи гуси, чи лебеді?
Тепер гуси не літають,
А лебеді не пливають,—
Татарове полон женуть:
Один полон з жіночками,
Другий полон з дівочками,
Третій полон з діточками.
Стали кошом[2] підЯришом[3],
Та взяли сі паєвати[4]
Дівка впала паробкові,
А тещенька зятенькові
Взяв він єї попри[5] коні.
Ой кінь біжить дорогою,
А тещенька терниною;
Назад себе поглядає,
Кровця сліди заливає,
Чорний ворон залітає
Тоту[6] кровцю іспиває.

Приїжджає він до двору:
— Вийди, вийди, татарочко!
Привів-єм ті[7] невільницю,
А до смерті робітницю.
А вона ї та й завела,
Три роботи загадала:
Оченьками стадо пасти,
Рученьками кужіль прясти,
Ноженьками колисати.
Теща дитя колисала
І дитині приспівала
«Люлю, люлю, татарчатко,
По доненьці унучатко
Бодай стадо виздихало,
Бодай кужіль спопеліла,
Бодай дитя скаменіло!»

Учув тото[8] вірний слуга.
— Чи чули ви, панєнонько,
Як вам кляла робітниця:
«Бодай стадо виздихало,
Бодай кужіль спопеліла,
Бодай дитя скаменіло!»
Ой побігла татарочка,
Бігла боса без пояса
Та вдарила по личеньку
Свою рідну матіноньку!
«Ой ти, доню, моя доню!
Не тілько-м тя годувала,—
По личеньку тя не била».

«Мамо ж моя старенькая,
По чім же сь мя[9] іспознала,
Що сь мя доненьков[10] назвала?
— В неділю сь барвінок різала
Та й си[11] пальчик відрізала,
І по тому-м тя спізнала».
«Мати моя, мила мати,
Скидай з себе тії лати,
Возьми дорогії шати,
Будеш з нами панувати!»
«Ліпші мої вбогі лати,
Ніж дорогі твої шати;
Я  не хочу панувати,
Піду в свій край загибати».
«Слуги ж мої та й вірнії!
Пряжіть коні воронії,
Везіть мамку в єї[12] краї!»

[1] Сі — діал. це.
[2] Кіш — військовий табір, обоз.
[3] Яриш — населений пункт.
[4] Сі паєвати — паєватися, тобто ділитися між собою.
[5] Попри — при, уздовж.
[6] Тата — діал. та.
[7] Привів-єм ті — діал. привів тобі.
[8] Тото — діал. те.
[9] Мя — діал. мене.
[10] Доненьков — діал. доненькою.
[11] Си — діал. цей.
[12] Єї — діал. її.