Ой та зажурились
Стрільці січовії,
Як Збруч-річку[1] переходили,
Що стільки народу
Впало за свободу,
Встояти не було сили.
Ой та зажурились
Стрільці січовії,
Стали дрібні сльози лити:
Буде ворог клятий
Батьками орати,
Матерями волочити.
Ой не тішся, враже,
Що весь край, то ваше!
Ще живе стрілецька слава.
Вернуться ще тії
Стрільці січовії,
Впаде вража міць лукава.

[1] Збруч до 1939 року був прикордонною річкою.