define('WP_CACHE', true); Украјинистика | Група за украјински језик и књижевност Филолошки факултет у Београду » Питання про стан та перспективи україністики в Сербії постає принаймні в трьох аспектах
11
мар
2012

Питання про стан та перспективи україністики в Сербії постає принаймні в трьох аспектах

Comments : 0

Љ.Попович (Белградський університет, Сербія)

ШЛЯХИ РОЗВИТКУ УКРАЇНОЗНАВСТВА В СЕРБІЇ

 

Питання про стан та перспективи україністики в Сербії постає принаймні в трьох аспектах: дослідження культурно-історичних зв’язків між українським і сербським народами, перекладацька діяльність, становлення та розвиток українознавчих студій. Коротко озираючись на перших два аспекти з огляду на відомі дослідження цих питань, як українськими, так і сербськими фахівцями, дозволю собі детальніше зупинитись на аналізі напрямків подальшого розвитку українознавчих студій у Сербії.

Ці студії мають вдячні об’єкти та широке поле досліджень, адже українсько-сербські культурні та літературні зв’язки, що становлять невід’ємну складову частину традиційних взаємостосунків у сферax релігії, освіти, науки, технології, політики та інших, сягають часів перших південно- та східнослов’янських державних формувань 10-13 століть (держав болгарського князя Бориса (?-907), македонського Самуїла (976-1014), сербського Душанового царства з одного боку та Київської Русі з другого).

Перший та другий південнослов’янський впливи, інтенсивні контакти між українськими та сербськими літераторами, науковцями, малярами періоду бароко, переселення сербів на українські землі у 18ст., спільна фольклористична та філологічна діяльність українських і сербських славістів у 19 ст., перекладацька діяльність поетів-романтиків та інші моменти синкретичних українсько-сербських взаємопроникнень неодноразово звертали на себе увагу відомих дослідників зазначеної проблематики и Сербії. Про українську літератуту та її впливи в сербській науковій славістиці писали такі відомі дослідники, як Милорад Павич і Йован Деретич у своїх дослідженнях історії сербської літератури (зокрема, періоду сербського бароко), а також Петар Митропан, Стоян Суботин, Радослав Пайкович, Милан Ніколич, Срджан Рашович та ін. В 1980р. вийшла друком капітальна монографія Властимира Ерчича Михайло Козачинський та його траедокомедія – компаративна літературно-історична монографія про сербсько-українські зв’язки у галузі літератури та мистецтва 18 століття.

Значних результатів досягли сербські мистецтвознавці Дінко Давидов, Деян Медакович , Павле Васич, Сретен Петкович, Міодраг Йованович у дослідженнях впливів українського малярства періоду бароко. Особливо хотілось би виокремити студії Дінка Давидова Про українсько-сербські мистецькі зв’язки в 18 ст. (1968) i Українські впливи на сербське мистецтво 18ст. та маляр Василій Романович (1969), в яких aвтор окремо аналізує укранські малярські школи 17 і 18 століть і виділяє в цьому контексті українсько-сербські зв’зки, вперше відступивши від традиційного їх трактування у більш широкому контексті сербсько-російських взаємовпливів.

Музиколог Даниця Петрович ще в 1986 р. опублікувала свої дослідження про впливи української музики 18ст. на сербський хоровий спів та духовну музику (Збірник Сербської академії наук та мистецтва Югославські землі та Росія у 18ст.).
До теми про українсько-сербськиі культурні взаємозв’ззки неодноразово звертався у своїх дослідженнях відомий сербський славіст, перекладач Міодраг Сібінович. Цим питанням він присвячує окремі розділи у своїх книгах Слов’янські імпульси та За обрієм, де їх розлядає у контексті загальних слов’янських взаємопроникнень.

Значний відгук и дослідженнях сербських науковців знайшли відомі монографії українських колег, зокрема, Сербо-хорватська народна пісня на Україні М.Гуця, Сербо-хорватська народна лірика В.Лірниченка, Іван Франко та українсько сербські культурні зв’язки М.Гольберга, а також дослідження сербських голосінь О.Микитенко, сербського роману, зокрема опусу Іво Андрича в працях П.Рудякова.

Одним із шляхів, а одночасно і джерелом розвитку сербського українознавства завжди була перекладацька діяльність літераторів, науковців та просто освічених людей, в числі яких донедавна не було фахівців з української мови та літератури. Саме з цієї причини українська література доходила до сербського читача несистематично, з великими прогалинами, що поглинали не тільки творчість окремих літераторів, але й цілі епохи та школи в українській літературі залишались поза обрієм рецепції в сербській культурі. Користуючись багатьма бібліографічними джерелами, зокрема, Бібліографією статей, критичних оглядів і літературних творів, опублікованих в Югославії з 1800 по 1940 рік , Російсько-сербською бібліографією 1800-1925 років, упорядкованою О. Погодіним, Бібліографією Югославії з 1949 по 1990 рік , нам вдалося зібрати роздріблені дані про переклади з української літератури сербською мовою і впорядкувати бібліографію перекладів, наукових оглядів, критичних статей, рецензій, повідомлень, які визначають рамки сербського українознавства за цей період. Всього понад п’ятсот бібліграфічних одиниць, опублікованих з 1800 року до наших днів, які свідчать про певну зацікавленість сербів українським літературним надбанням. Незабаром ці бібліографічні дані буде опубліковано окремим виданням у відомій серії Бібліографічного відділу Матиці сербської. Слід зазначити, що в порівнянні з перекладами та літературно-критичними дослідженнями з інших слов’янських літератур (наприклад з російської або польської) цей перелік виглядає надто скромним.

Серед причин такого стану перекладацької справи з української літератури, крім відсутності фахових україністів, звичайно можна назвати незадовільну обладнаність бібліотек творами українських авторів, брак відповідних двомовних словників та багато інших. Проте, за остатнє десятиліття стан у цій сфері дещо покращився. З часу запровадження вивчення української мови в Белградському державному університеті переклади з української літератури та наукові українознавчі дослідження стали звичним явищем у сербському культурному житті, що свідчить про абсолютну перевагу систематичного виховання відповідних кадрів і висуває піклування цією справою як першочергове завдання всіх кому залежить на якості рецепції української культури в світі. 
Того ж 2002р. опублікований переклад роману Ю.Андруховича Перверсія , а 2003р. збірка ессе М.Рябчука Від Малоросії до України. Наступного 2004р. заплановано публікацію окремих збірок вибраних поезій двох українських поетів Віктора Кордуна та Василя Махна, а також антолоій сучасного українського оповідання та сучасної української драми.

На даному етапі в рамках українознавчих студій ведеться робота над написанням двох кандидатських дисертацій у галузі зіставного українсько-сербського мовознавства Категорія перехідності в сербській та українській мовах і Семантичний потенціал числівників у сербській та українській народній творчості. Наближається до кінця робота над написанням українсько-сербської компаративної граматики. Розпочато роботу над середнім (до 50000 тисяч слів) сербсько-українським словником. Потрібно зазначити, що українознавці з Белграда беруть участь у написанні української частини порівняльного синтаксису слов’янських мов в рамках міжнародного проекту, що об’єднав провідних фахівців з усіх слов’янських мов, на чолі з відомим польським вченим-славістом С.Каролаком.

В наступному 2004р. заплановано організувати першу діалектологічну експедицію до Срему, Бачки та Банату з метою збору матеріалу для опису місцевих українських говірок. Збір матеріалу під час цих експедицій буде вестися відразу в трьох напрямках: студенти-українознавці записуватитимуть не тільки мовний, але й етнографічний матеріал, а також дані про історію українських поселень на цих землях. Таким чином буде створено базу даних, яка дасть поштовх до розвитку нових галузей українознавства в Сербії. Про ефективність дослідницької діяльності новоформованих українознавчих кадрів у Сербії свідчить створена в 2001р. електронна бібліотека Растко Київ-Львів , яка постійно поповнюється новими студіями, статтями, нарисами, інтерв’ю.

Oсобливої ваги набуває питання про перспективи розвитку українознавчих студій у світлі загальної реформи університету, яка зараз відбувається у Сербії. Реформа університету проходить у напрямку загальних цілей, висунутих в рамках міжнародної декларації, підписаної в Болоньї 19 червня 1999р міністрами освіти країн Євросоюзу. 2001р. свій підпис до декларації долучив і сербський міністр освіти. Це практично означає, що до 2010 р. сербські університети зобов’язуються прилагодити свої стандарти до міжнародних вимог щодо якості організації процесу освіти у вищих учбових закладах. Запровадження багатьох інновацій у сфері вищої освіти, згідно з конвенцією, передусім має за мету надання студентам освіти, яка дозволяє практичне застосування набутих знань у широкій сфері діяльності та творчий підхід до опанованих знань. Це висуває на перший план питання про інтердисциплінарні студії та включення до навчально-наукових програм студійних груп практичних занять з усного та письмового перекладів, організацію відповідних практик тощо.

Згідно з таким курсом до програми українознавчих студій Белградського універсутету включено діалектологічну та перекладацьку практики, які студенти проходитимуть відповідно після другого та третього курсів. Необхідно наголосити, що такі практитки передбачено на даному етапі тільки для студентів-україністів. Тобто українознавчі студії в Сербії в цій справі виступають носіями нових ідей.

З метою наполягання на практичному оволодінні мовою (а слід зазначити, що українську мову в Сербії в даний момент вивчають тільки іноземці, переважно серби), збільшено кількість годин практичних занять з розвитку культури усного та письмового мовлення, головним методом яких став комунікативний, тобто активний за своїм спрямуванням, підхід. Для додаткового заохочення студентів займатися літературним перекладом створено студентський часопис, в якому публікуються кращі переклади. Крім того, планується нагороджувати молодих авторів публікацією кращих перекладів в літературних часописах Сербії.

Надзвичайно дієвим стимулом до вивчення мови стала організація двотижневих курсів української мови, які студенти відвідують у вузах України – Київському та Львівському, згідно з відповідними угодами про співпрацю між філологічними факультетами Белградського та зазначених університетів. 
Запровадження нових форм та методів навчання та позааудиторної діяльності студентів має за мету пристосування українознавчих студій не тільки до загальних тенденцій реформи, а передусім до вимог прагматичного двадцять першого віку. Сподіваємося, що в рамках модерних українознавчих студій освітній та науково-дослідний процеси складатимуть невід’ємне ціле і перетворять їх у справжній центр міжнародної співпраці, до якої, крім відповідних осередків з України буде залучено і Варшавські українознавчі студії в рамках єдиної спільної європейської університетської освітньої мережі.

* * *

Дорошенко, О српско-украјинским одношајима, Великоме Славену, Спомен-књига поводом 60 годишњице смртиТараса Шевченка, Крстур, Руско народно-просвјетно друштво, 1922, 67-70.

Владан Недић, Веѕе Вукове са украјинцима, Ковчежић, књ.1, 1958, Београд, ст.151- 1152.
М.Сибиновић, Словенски импулси у српској књижевнпости и култури, Београд, Филолшки факултет, Књићевна ѕаједница – Звездара, 1995

М.Сибиновић, У инат ветровима, Иѕа хоризонта. Огледи из руске, украјинске, белоруске и грузијске књижевности, Београд Чигоја, 2002, 17-61

Українська література в загальнослов’янському і світовому контексті, том 64, Літератури країн центральної і південнно.східної Європи на Україні, Література Сербії, Боснії і Герцеговини, Київ, Наикова димка, 1991, 428/440

П.Рудяков, Між вічністю і часом: життя і творчість Іво Андрича, Київ, Український центр дугховної культури, 2000
М.Павић, Барок, Историја српске књижевнпости, Београд, Досије Научна књига, 1991
І.К.Білодід, Вук Карадьич в історії українсько/сербських наукових зв’язків, Київ, Наукова думка, 1965
М.Я.Гольберг, Іван Франко та українськосербські культурні зв’язки, Львів, Світ, 1991
О.Горбач, Сліду західно/лемківської домїшки в мові бачвансько-срімських „русинів”, Зібрані статті, 5, Діялектологія, Фотопередрик, Мюнхен, 1993., ст.48є55.

М.В.Гуць, Сербогорватська народна пісня на Україні, Київ, Наукова думка, 1966.
В.А.Лірниченко, Сербохорватська народна лірука (любовні пісні), Київ, Наукова Думка, 1977

О.О.Микитенко, Сербські голосіння: поетичній та історико/географічний аналіз, Київ, Наукова думка, 1992.
Д.Медаковић, Путеви српског барока, Београд, 1970
В.Ерчић, Мануил )михајло= коѕачинскиј и његова траедокомедија, Београд-Нови Сад, 1980.
Bibliografija rasprava, ;lanaka i knjizevnih radova, t.1-3 (Nauka o knjizevnosti, Jugoslavenska knjizwevnost, Strana knjizevnost, uredio Ivo Horvat, Zagreb, MCMLIX, Izdanje i naklada leksikografskog zavoda FNRJ.
М.Рјабчук, Од Малорусије до Украјине, Београд, Библиотека Града Београда, Чигоја, Универѕитетска библиотека «Светоѕар Марковицћ», пир. Д.Ајдачић (прев.Љ.Поповић, М.Ивановић, А.Татаренко), 2003.
Ј.Андрухович, Перверзија, прев.М.Ивановић, А.Татаренко, Београд, Клио, 2002.

Љ.Поповић, Antologija ukrajinske poezije 16-20. veka (izbor, predgovor (str.16-44), komentari (str.645-685), prevod jednog dela pesama). Zavod za uybenike i nastavna sredstva Republike Srpske, Bawa Luka, 2002, 685str;

Ukrajinski pokret {ezdesetih i wegova recepcija u Srbiji, 
Zbornik Matice srpske za slavistiku, 1997, 52, 139-148,
Ukrajinistika u Srbiji: tradicija i perspektive. – [U:] Izu~avawe 
slovenskih jezika, kwi`evnosti i kultura u inoslovenskoj
sredini, Beograd, 1998, str.336-346. 
Recepcija ukrajinske poezije u Srbiji 20. veka,

 

О аутору

Остави коментар

*

5 × three =

captcha *