define('WP_CACHE', true); Украјинистика | Група за украјински језик и књижевност Филолошки факултет у Београду » УКРАЇНІСТИКА В СЕРБІЇ
07
мај
2014

УКРАЇНІСТИКА В СЕРБІЇ

Comments : 0

Україністика як наукова дисципліна та спеціальність у сербських університетах з’явилася на початку 90-х років ХХ століття, а саме у 1991/2 навчальному році, коли на філологічному факультеті Белградського університету вперше в Сербії запроваджено предмет Українська мова та література, що створило передумови для формування в 2002 р. окремої групи Українська мова, література, культура.

На  кафедрі русинської мови та літератури філософського факультету Університету міста Новий Сад,  яку засновано в 1983 р., предмет Українська та зарубіжна література запроваджено в 1991 р.,  а предмет Українська мова – з 1997 р.

Необхідно зазначити, що в обох вузах українську мову вивчають як іноземну. Кафедра україністики на філологічному факультеті Белградского університету з 2002 р. проводить щорічний набір чотирнадцяти студентів на пʹятирічні студії (за системою 4 курси + мастер студії), а  30 філологів з цілого філологічного факультету  щороку обирають українську мову як іноземну, яку вивчають 2 або 4 семестри. Програмою белградських україністичних студій охоплено такі обовʹязкові предмети як Фонетика і фонологія української мови 1-2; Морфологія української мови 1-2; Історична фонетика української мови; Історична морфологія української мови;  Лесикологія української мови; Стилістика української мови; Синтаксис української мови 1-2; Синтаксис тексту; Теорія та практика перекладу1-4; Давня українська література 1-2; Українська література 14-18 століть 1-2; Українська література 19 століття 1-2; Українська література 20 століття 1-2; Український постмодернізм; Політична та культурна історія України,  а також чотири спецкурси зі змінною тематикою. Фахові предмети на першому та другому курсах викладаються сербською мовою, а з третього курсу − українською. Кількість студентів, які в даний момент вивчають українську мову в Белградськім університеті становить близько 100 чоловік, з них українську мову як фахову опановує 60.

На філософському факультеті Університету міста Новий Сад українську мову як обовʹязковий предмет протягом двох семестрів вивчають студенти кафедри русинської мови, переважно русини за походженням. Студенти кафедри славістики обирають українську мову з-поміж інших словʹянських для вивчення протягом 4-х семестрів. На рівні практичного курсу українську мову можуть слухати всі студенти філософського факультету. Крім української мови, студенти цього університету можуть обрати запропоновані двосеметральні курси Українська та зарубіжна література та Культурна історія України. Загальна кількість студентів,  що в даний момент вивчають українську мову на філософському факультеті Новосадського університету – близько 10 чоловік. Українська мова як фахова в Університеті м. Новий Сад не викладається.

Діяльність викладачів сербської мови та літератури в Сербії не зведено до навчально-виховної роботи. Завдяки їх невтомній діяльностості сформовано сербську україністику  як наукову славістичну галузь,  в результаті чого ознайомлення зі здобутками української культури в Сербії стало поглибленим та систематичним.

 

Наукові дослідження белградських україністів мають переважно зіставний характер. Використовуючи у своїх дослідженнях матеріал декількох слов’янських мов або літератур, науковці актуалізують свої україністичні праці, роблять їх цікавими та цінними не тільки для  україністів, але й для всіх славістів. Вже в першому дисертаційному дослідженні в галузі сербської україністики  Лексико-семантичний потенціал назв кольорів у сербській, російській та українській мовах (На матеріалі фольклорних записів кінця 19 ст.), виконаному на філологічному факультеті Белградського університету в 1991 р. [57], закладено основи та накреслено подальші напрямки зіставних українсько-сербських досліджень, а висновки даної роботи мають однакову цінність для подальших лінгвістичних досліджень кожної з мов, що підтверджують пізніші праці [50, 56, 58, 70, 80, 87, 88, 136].

Наступні дисертаційні дослідження белградських україністів також були зіставного плану: Категорія перехідності в українській та сербській мовах [23]; Семантика чисел в російській, українській та сербській мовах (на матеріалі фольклору ХІХ століття) [7],  Дискурс політичнолеї реклами в сербській, російській та українській мовах [3].

Першу докторську дисертацію в галузі сербських україністичних студій Епістолярний дискурс української та сербської мов [68] захищено на філологічному факультеті Белградського університету в 1997 році, а в 2012 р. − ще одну докторську дисертацію Категорія родів дієслівної дії в українській та сербській мовах [28].

Оскільки результатам зіставного вивчення української та сербської мов присвячено  окремі статті [55, 86, 91], у цій роботі ми зосередимося на актуальних проблемах досліджень та перспективах розвитку сербської україністики. Лексичне значення прикметника «актуальний»  включає в себе кілька аспектів. Актуальним є те, що стосується сьогодення,  теперішнє, сучасне, важливе в даний момент. Перелічені риси притаманні дослідженням сербських україністів. Вони є сучасними, інноноваційними, актуальними.

Сербські україністи першими серед славістів у Сербії звернулися до зіставного дискурс-аналізу, в результаті чого з’явилася монографія Л.Попович Епістолярний дискурс української та сербської мов [68]. У цій монографії та низці наукових праць, присвячених відповідній проблематиці [61, 64-66] розроблено автентичний метод опису дискурсу як комунікативної гри, правилами якої зумовлено вживання певних мовних засобів, а також  вибір певної макроструктурної моделі. Даний аспект лінгвістики тексту − можливість виокремлення макроструктурних моделей текстів  та прогнозування специфічних засобів зв’язності на рівні їхньої мікро- та макроструктури, висвітлено на теоретичному рівні в роботі Семантична структура метатекстуального хронотопу, зачитаній на XIII Міжнародному зʹїзді славістів у Любляні [37].

Опис мовних засобів реалізації певних комунікативних функцій з аспекту теорії мовленнєвих актів у наведеній монографії спирається на оригінальну модель, яка послугувала стимулом для інших сербських дослідників. Зокрема, її використано в монографії Б. Милосавлєвич Форми ввічливості в сербській мові [32], а також в роботі молодої сербської дослідниці Д. Василієвич Дискурс політичної реклами в сербській, російській та українській мовах [3]. В наведеній праці [3] проаналізоано характеристики сербських, російських та українських політичних слоганів та телевізійних роликів, запропоновано нову  модель аналізу політичної реклами з аспектів лінгвістики та комунікології та урахуванням паралінгвістичних засобів, виділено спільні характеристики та відмінності політичної реклами в трьох мовах. Згадане дослідження, публікацію якого заплановано на найближчий час, є першим зіставним дослідженням політичної реклами в  трьох словʹянських мовах.

Викладачі кафедри україністики  Белградського університету вперше в зіставному плані описали низ граматичних категорій в сербській та українській мовах, зокрема, категорію перехідності [18, 19, 22, 23], категорію родів дієслівної дії [79-80; 25-30], категорію таксису [51, 53, 54, 85] тощо. У монографії М.Іванович Категорія перехідності в українській та сербській мовах [23] та низці робіт, присвячених даній проблематиці [18, 19, 22] в функційно-семантичному аспекті висвітлено факти, які раніше не були предметом зіставного аналізу.  Категорію перехідності в даних дослідженнях розглянуто одночасно як функційно-семантичне поле і низ граматичних форм, градуально протиставлених за  ознакою перехідності/неперехідності. Такий підхід уможливив застосування методів аналізу, заснованих на виділенні суміжних явищ, тобто не тільки прототипічно перехідних дієслів, але й таких,  що можуть функціонувати як менш чи більш перехідні, залежно від умов реалізації їх значення. Наведена монографія є прикладом ефективного синтезу функційно-семантичного та когнітивно-граматичного методів, що сприяв точнішому визначенню і глибшому опису  категорії перехідності.

Сербськими україністами  запропоновано нову когнітивну  модель дослідження категорії родів дієслівної дії. Дана категорія,  попередньо описана українськими мовознавцями в рамках функційно-семантичної граматики, до появи монографії Л. Попович Мовна картина дійсності. Когнітивний аспект контрастивного аналізу [80] не привертала уваги сербських мовознавців. Когнітивний підхід в даному випадку дав можливість при описі способів дієслівної дії взяти до уваги такi важливi параметри як просторова метафора, спостерігач, перспектива, а також показати, що на основі виокремлених показників можна розрізняти підтипи одного акціонального значення. Найбільший розділ наведеної монографії − «Від концептуалізатора до ментальних конструктів» [80], ілюструє процес втілення мовних стереотипів  дії, процесу та стану у граматичні конструкції шляхом метафоризації первинних просторових понять. Запропонована модель зіставленя мовного матеріалу сприяє виявленню універсальних механізмів концептуалізації та виділенню особливих характеристик сербської та української мов з опертям на когнітивні процеси формування та актуалізації ментального досвіду. Окрему увагу у наведених дослідженнях приділено виокремленню в слов’янських мовах функційно-семантичної категорії проспективності, яка трактується як сукупність мовних засобів, функцією яких є вираження передпочаткової фази дії – розмитого континууму, що об’єднує момент мовлення (висловлення мовцем прийнятого рішення стосовно наступної дії) і момент референції з часом самої дії. Теоретичні постанови виділення проспективності як окремої аспектуальної категорії в слов’янських мовах  обґрунтовано в роботі, представленій на XIV Міжнародному зʹїзді славістів у Охриді [79].

Опису категорії родів дієслівної дії (акціональності) в українській та сербській мовах присвячено докторську дисертацію М. Іванович Категорія родів дієслівної дії в українській та сербській мовах [29], яку невдовзі буде опубліковано як однойменну моногафію. Теоретична новизна даного дослідження полягає в тім, що авторка розглядає не окремі дієслівні класи, а описує семантичну категорію родів дієслівної дії. Такий підхід уможливив аналіз усіх лексичних та синтаксичних засобів, які разом з акціональною семою, закладеною в дієслові реалізують певне аспектуальне значення. Визначивши предметом свого дослідження акціональні значення або акціональні модифікації як додаткові ознаки, що вказують на певні параметри розвитку дії, авторка описує їх на лексико-словотвірному та лексико-синтаксичному рівнях. Такий підхід до аналізу категорії родів дієслівної дії вперше застосовується у лінгвістичних дослідженнях сербської та української мов.

Актуальним серед граматичних досліджень у галузі славістики слід вважати і опис категорій, які раніше не привертали увагу дослідників сербської та української мов. Категорії таксису та евіденційності, вперше визначені як граматичні категорії в словʹянських мовах Романом Якобсоном [132], не були предметом окремих сербських та українських лінгвістичних досліджень до появи монографії Л. Попович Контрастивна граматика сербської та української мов. Таксис та евіденційність [85], що вийшла друком в рамках серії «Сербська мова у порівнянні з іншими мовами» Сербської академії наук і мистецтв у 2012 році.

Дослідження евіденційності в українській та сербській мовах [83] показало, що дане  значення в обох мовах виражається переважно лексичними та синтаксичними засобами, а евіденційність як актуалізованість частково можна розглядати у зв’язку з граматичними значеннями виду, часу та стану дієслів, а також в рамках їх аспектуальних модифікацій. В наведеній монографії евіденційність розглянено як понятійну категорію, ономасіологічний характер якої полягає у відсиланні до інформації, на якій базується актуальне висловлювання мовця і виражається пропозицією P, що стосується ситуації S, про яку мовцеві відомо внаслідок безпосереднього споглядання (т.зв. нульова евіденційність), виходячи з логічних висновків про сприйняті симптоми (інференційна евіденційність) або  зі слів інших (переповідна евіденційність)  [83]. Такий підхід до  евіденційності співпадає з актуальними типологічними дослідженнями цієї категорії  в різних,  в тім числі словʹянських, мовах [127, 126].

У дослідженнях таксису в українській та сербській мовах застосовуються основні постанови, розроблені В.С. Храковським [125]. Граматичне ядро категорії таксису й раніше було предметом наукових досліджень сербських та українських мовознавців, присвячених вивченню складнопідрядних речень з темпоральними семантико-синтаксичними відношеннями, а також у зв’язку з прислівниками, прийменниками або темпоральною парадигмою дієслів. Проте, у монографії, що виходить друком в Белграді [83] вперше в українській та сербській лінгвістиці розглядаються такі феномени, як вторинний таксис, валентний таксис, тощо, що дає можливість пояснення тих випадків, коли таксисні значення торкаються інших категоріальних значень або пересікаються з ними.

Комплексності опису даної категорії сприяло те, що дослідження є результатом тривалої роботи в рамках міжнародного наукового проекту Граматичної комісії при Міжнародному комітеті славістів під назвою Таксис у слов’янських мовах (2005-2012) під керівництвом В.С Храковського, в якому сербським україністам доручено описати вияви даної категорії як в українській, так і сербській мовах. Незабаром планується видання відповідної колективної монографії під редакцією  В.С. Храковського, до якої ввійдуть розділи, присвячені таксису в усіх словʹянських мовах, серед них і докладний опис українських та сербських таксисних конструкцій.

Відповідаючи на потребу сербських студентів у навчальних матеріалах, що орієнтуються на мовні навички носіїв сербської мови, викладачі-україністи уклали практичний сербсько-український розмовник [90] та, разом з українськими сербістами, словник сполучуваності слів [31], а найближчим часом планується і видання першої граматики української мови сербською,  з елементами контрастивного аналізу.

Досліджуючи українську літературу, белградські та новосадські дослідники зосереджують свою увагу на проблемах рецепції української літератури в Сербії, вивченні фольклору та сучасних літературних явищ.

Хоча перші твори українських авторів перекладено сербською ще в XVII ст., див. [77], про систематичну рецепцію української літератури в Сербії можна говорити починаючи з 90-х років ХХ століття, коли на кафедрі славістики Белградського університету сформувалося коло славістів, які внесли великий вклад у справу популяризації української літератури та культури в Сербії.  Саме тут зібралися сербські культурні діячі, з ініціативи яких було створено Сербсько-українське товариство (перший голова – Мілорад Павич) з філією у Новому Саді, яка згодом переросла у самостійне Товариство (перший голова – Средоє Лалич). Серед цього кола слід виoкремити ім’я видатного славіста, професора бeлградського університету, плідного перекладача  літературних творів  Міодрага Сибіновича. В його багатому творчому доробокові та численних наукових працях,  де переклад потрактовано як новий оригінал[1],  вагоме місце посідають переклади з української літератури та статті про видатних українських літераторів.  Переклади М. Сибіновича з української поезії склали основу капітальної Антології української поезії 16-20 ст. (упорядник Л. Попович) [71].[2] До неї ввійшли твори 74-х українських поетів – українською та сербською мовами. На  687 сторінках представлено близько 6500 рядків перекладених віршів. За переклади, опубліковані в цій антології Національна спілка письменників України в 2004 році присудила Міодрагу Сибіновичу престижну Премію імені Івана Франка за переклад і популяризацію української літератури за рубежем. Того ж року Спілка літературних перекладачів Сербії присудила перекладачеві Премію за вагомий особистий внесок у розвиток перекладацької  справи[3]. Проте вартість згаданих перекладів полягає не в кількості, хоча вона вражає, а в точності та гармонійності перекладу. Двомовне видання дає можливість переконатися, з якою майстерністю Міодраг Сибінович перекладає вірші, що належать до різних культурних епох, різних стилів та жанрів. Силабічний, олександрійський та білий вірші, семіотичні експерименти епохи бароко та сонети сербською мовою зберігають переконливість та свіжість оригіналу і стають частиною спільного інтертексту, що однаковою мірою належить  обом культурам.

Зацікавлення Міодрага Сибіновича  українською поезією не вичерпується згаданою антологією. Крім численних статей та перекладів української поезії, які Міодраг Сибінович, починаючи з 1993 року, публікує на сторінках літературних журналів, перекладач упорядкував та переклав вибрані поетичні твори сучасного українського поета Віктора Кордуна (2004), Антологію репресованих українських поетів ХХ століття «Тавровані[4]» [72], його переклади лягли в основу нового видання вибраних творів «Кобзаря» Тараса Шевченка  сербською мовою [73]. Результатом дослідження української літератури в контексті інших словʹянських стали наукові нариси М. Сибіновича про українську поезію, що ввійшли до монографії «За обрієм» [111]. Організовані Сибіновичем, разом з Л. Попович та іншими белградськими україністами, численні літературні вечори, презентації та інші культурні заходи, присвячені українській літературі,   залишили глибокий слід в сербській культурі. Статті Сибіновича про Шевченка, Рильского, Драча, Кордуна, репресованих українських поетів, поетів вісімдесятих та дев’яностих років ХХ століття, історію сербсько-українських взаємин, опубліковані в сербській та українській науковій періодиці та окремих авторських виданнях, свідчать про те, що його робота над текстом оригіналу охоплює рівень оригінальної інтерпретації явищ, що вивчаються та виявлення їхнього місця серед споріднених явищ сербської та інших літератур.

Серед молодих україністів-випускників Белградського університету  виокремлюється перекладацька діяльність Мілени Іванович. Результатом її участі в роботі Перекладацької майстерні (Львів, 2001) стала драма Володимира Винниченка Закон (2002). Згодом М.Іванович, разом з А.Татаренко, перекладає роман Юрія Андруховича Перверзія (2002), долучається до перекладу «Антології українського постмодерного оповідання» (уп. Ю. Винничук, 2005) тощо.

Белградські студенти-україністи в 2004 році розпочали випуск  часопису «Вікно»[5], в якому систематично публікують свої переклади творів української літератури. В їхньому перекладі в 2007р. опубліковано  збірку українських народних казок [24] з автентичними ілюстраціями відомого сербського художника, українця за походженням,  Михайла Писанюка, кіносценарій «Україна в вогні» О.Довженка, що разом із щоденником митця, у перекладі  Янка Сабадоша, заступника голови Сербсько-українського товариства в Белграді[6], упорядника цього видання, ввійшов до книжки «Олександар Довженко. Україна в огні» [108]. Будучи активними членами Сербсько-українського товариства в Белграді, студенти та випускники україністичних студій Белградського університету беруть активну участь у  культурних заходах, спрямованих на зміцнення традиційних звʹязків між українським та сербським народами, підтримують тісні стосунки з молодіжними та культурними осередками української громади в Сербії.

Другим, не менш важливим, осередком сербської україністики можна вважати коло українських, русинських та сербських учених та перекладачів  Воєводини − регіону на півночі Сербії, де зосереджено проживають представники української (близько 5000) та русинської (близько 15000) громад, об’єднаних навколо Сербсько-українського товариства у Новому Саді, Союзу русинів-українців, Української національної ради та кафедри русинської мови та літератури філософського факультету Університету м. Новий Сад.

Починаючи з 90-х років Сербсько-українське товариство у м.Новий Сад виступає ініціатором та організатором проведення  важливих міжнародних наукових конференцій – у 1996 р. «Іван Франко та серби» [21], а в 2003р. − «Переселення сербів до Російського царства в XVIII столітті» [109]. Зусиллями викладачів кафедри русинської мови та літератури Університету  м. Новий Сад в 2004 р. організовано міжнародну наукову конференцію, присвячену видатному українсько-русинському культурному діячеві 19 ст., теологові, філософу, філологу та письменникові Гавриїлу Костельнику [17].

Коло україністичних досліджень викладачів філософського факультету Новосадського університету можна окреслити трьома напрямками – літературознавство (зокрема, дослідження літератури русинської громади в Сербії), історіографія (звʹязки Галицько-Волинського князівства з середньовічними європейськими державами та хронологія русинських поселень в Сербії), дослідження русинської говірки в Сербії.

Вагомим вкладом у сербську україністику стала монографія Українська література між Сходом і Заходом Юліана Тамаша [116], професора, завідувача кафедри русинської мови та літератури Новосадського університету. В книзі подано широку панораму розвитку української літератури в контексті світової, що можна вважати якісно новим етапом у розвитку україністики як наукової дисципліни. Юліан Тамаш виокремлює найважливіші постаті української літератури, починаючи з Івана Вишенського до наших днів, аналізує їх творчість у порівнянні з відповідними досягненнями світової літератури. Науковець відстоює ідею про необхідність вивчення української літератури в аспекті не тільки літературних впливів, але й історико-типологічних аналогій. Згадана монографія, а також численні монографії та статті науковця з історії русинської літератури [113−117],  стали підставою для обрання  Юліана Тамаша іноземним членом УНАН.

Історіографічні дослідження Янка Рамача [97-107], професора кафедри русинської мови і літератури, та Джури Харді [120-124], доцента кафедри історії філософського факультету Новосадського університету, звертають увагу  дослідників опрацюванням автентичного матеріалу та його широкої інтерпретації в контексті загальноєвропейської історії.

Представники української громади публікують матеріали про формування та розвиток українських осередків у колишній Югославії та Сербії,  їхні просвітні, культурні організації тощо у своїх періодичних виданнях − часописі Українське слово та газеті Рідне слово.

Мовознавці молодшого покоління Анамарія Рамач Фурман та Олександр Мудрий,  випускники русиністичних студій Новосадського університету, ведуть дисертаційні дослідження в галузі діалектології, зокрема історичної та термінологічної, за результатами яких публікують праці в українських та сербських наукових джерелах [92-96; 33].

Діяльність талановитих перекладачів української літератури у Воєводині, зокрема, представників української громади Ярослава Комбіля та Андрія Лаврика свідчить про те, що наближення української літератури до сербського читача в Сербії стає результатом спільних зусиль українців, русинів, сербів.

Докладніше про досягнення сербських україністів у галузі літературознавства можна дізнатися з монографії Л. Попович Фокусна перспектива української літератури [77],  в якій зображено її неперервний розвиток та виокремлено його найважливіші моменти в зіставному аспекті. Книжка складається з чотирьох розділів у яких відстежено історичний розвиток української літератури, проаналізовано її рецепцію в Сербії, досліджено контактні співпадіння у творчості окремих сербських та українських письменників в широкому контексті їх життєвої філософії та творчості [112].

Розширену панораму рецепції української літератури в Сербії дасть однойменна докторська дисертація  белградської україністки Тані Гаєв, яка, працюючи над дисертацією,  публікує роботи на дану тему  в сербських і  українських наукових виданнях [13,15,16].

Зіставне вивчення сербського та українського фольклору становить один з важливих напрямків досліджень белградських україністів, оскільки саме цій проблематиці  було присвячено два дисертаційні дослідження белградських україністів [57, 7] та   низка статей у науковій періодиці. У дослідженнях Л. Попович [50, 70, 80, 88, 136] висувається гіпотеза про первинну категоризацію кольоропозначень у словʹянськім фольклорі, засновану не на хроматичному принципі, а на показниках світозарності, чим, на думку авторки, можна пояснити  амбівалентність їхньої символіки. Досліження є актуальним, перегукується з висновками найновіших досліджень з антропології та етнолінгвістики, що висувають докази  про архаїчне членування кольорової гами, виходячи з уявлень про блискуче, осяйне.

Підсумовуючи, можна сказати, що поле наукових зацікавлень сербських україністів є доволі широким. Воно охоплює зіставне вивчення граматичних категорій, включно з такими, що раніше не були предметом наукового аналізу сербських та українських мовознавців, дослідження в галузі когнітивної лінгвістики та лінгвістики тексту, зіставне вивчення фольклору, проблем рецепції української літератури в Сербії, аналіз споріднених явищ у двох літературах, висвітлення окремих сторінок української історії та історії розвитку русинської  громади в Сербії, діалектологічні дослідження русинської говірки тощо.

Перспективними для розвитку україністики в Сербії можна вважати поглиблення зіставного аналізу  української, сербської та інших мов і літератур – як словʹянських, так і інших європейських, активну перекладацьку діяльність, організацію культурних заходів з метою популяризації української культури, співпрацю з українською громадою та сербськими культурними установами, підготовку нових фахівців-україністів, а в майбутньому, коли для цього складуться відповідні матеріальні умови – організацію діалектологічних експедицій з метою анкетування представників української громади в Сербії, що налічує близько пʹяти тисяч чоловік, наукове опрацювання матеріалів експедиції та публікацію відповідної монографії, укладання двомовного українсько-сербського та сербсько-українського словника тощо. Результатом подальшого зіставного вивчення української та сербської мов і літератур стануть нові теоретичні надбання сербських україністів, цінні для славістики в цілому, що сприятиме подальшому зміцненню авторитету україністики, захистить її від небезпеки бути зведеною до провінційної, вузько спеціалізованої  галузі, в чім вбачаємо запоруку її перспективного розвитку.

 


[1] Міодраг Сибінович є автором автентичної теорії про переклад як новий оригінал, яка лягла в основу його однойменної  монографії [110].

[2] Упорядкування, передмова та коментарі: Л. Попович, післямова: М.Сибінович  [71]. Див. також рецензії: Альманах перекладацької майстерні 2000-2001, т.3, кн.1, Львівський національний  університет ім.І.Франка, Центр гуманітарних досліджень, Львів, 2002, с.139-144   (М.Іванович); Наш голос, The Ukrainian American Association Inc., New York, 7-8-9, 2003, s.16 (В.Махно); Літературна Україна, 13.02.2003, с.4 (О.Дзюба); Билтен Српско-украјинског друштва, 9, 15, Нови Сад,  2003, с.9 (Л.Хајдуковић). Антологію видано у Республіці Сербській (Баня-Лука) у 2002 році завдяки зусиллям Сербсько-українського товариства Республіки Сербської. Її публікації особисто сприяли  голова Товариства Слободан Наградич, професор університету в Сараєві, та його заступник, славіст Іван Фігурек. Антологію відкриває вступне слово Слободана Наградича.

[3] Премію за художній переклад з української літератури було присуджено в Сербії не тільки Міодрагу Сибіновичу, але й Десанці Максимович, Михайлу Ковачу та Луці Хайдуковичу. ­Їх перекладацькому доробку присвячено окремі розділи   монографії Л. Попович Фокусна перспектива української літератури [76].

[5] Загалом опубліковано 5 чисел часопису (шостий  подано до друку), до яких ввійшли сербські  переклади класичних і сучасних творів української літератури, здійснені студентами, наукові та творчі роботи студентів, їхні есе про українську культуру  тощо. На даний момент редакторами сербської частини часопису є М. Іванович і Д.Василієвич, у той час як редагуванням україномовних текстів займаються Ю. Драгойлович і А. Білозуб.  Електронний варіант часопису викладено на web-сторінці кафедри україністики Белградського  університету – www.ukrajinistika.edu.rs, де можна знайти інформацію про  організовані белградськими україністами та членами Сербсько-українського товариства в Белграді заходи, спрямовані на ознайомлення широкого загалу Сербії зі здобутками української  культури.

[6] Згаданий проект було зініційовано під час проведення круглого столу, присвяченого рецепції творчості Олександра Довженка в Сербії, в рамках  Днів української культури, організованих Сербсько-українським товариством у Белграді (голова: Л.Попович, квітень-травень 2000 року). Див. докладніше про захід на сторінці електронного проекту Растко: www.rastko.rs.


Література:
1. Василијевић, Д. Експресивна лексика за изражавање позитивног става у српском и украјинском омладинском жаргону , Славистика 16, 2012. – С. 632-644.
2. Василијевић, Д. Префиксална творба глагола у српском и украјинском језику , Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур (пам’яті академіка Леоніда Булаховського): Збірник наукових праць. Випуск 17. – Київ: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2012. – С. 13-27.
3. Василијевић, Д. Дискурс политичке рекламе у српском, руском и украјинском језику. Рукопис мастер рада. – Београд: Филолошки факултет, 2013. – С. 149.
4. Василієвич, Д. Образ Сербії у „Лексиконі інтимних міст“ Юрія Андруховича , Світова література на перехресті культур і цивілізацій 7, ч.1. – Сімферополь: Кримський архів, 2013. – С. 38-44.
5. Василієвич, Д. Орфографічні помилки сербських студентів на початковому етапі вивчення української мови як іноземної , Теорія і практика викладання української мови як іноземної: Збірник наукових праць. Випуск 8, 2013. – С. 150-158.
6. Гаев, Т. Семантички потенцијал броја два у украјинском и српском обредном песништву календарског циклуса , Славистика 8, 2004. – С. 330-336.
7. Гаев, Т. Семантика бројева у руском, украјинском и српском језику (на материјалу фолклора ХIХ века). Рукопис магистарског рада.  – Београд: Филолошки факултет, 2007.
8. Гаев, Т. Лексичко-семантички потенцијал назива за број три у украјинском и српском фолклору , Славистика 12, 2008. – С. 269-277.
9. Гаев, Т. Лексичко-семантички потенцијал назива за број један у руском, украјинском и српском фолклору , Славистика  13,  2009. – С.176-186.
10. Гаев, Т. Група за украјински језик и књижевност Катедре за славистику Филолошког факултета Универзитета у Београду  ,  Лінгвістичні студії 21, 2010. – С.  323-332.
11. Гаев, Т. Иван Петрович Котљаревски – поема „Енеида“ и „Ода Сафо“ , Антички код у словенским књижевностима (ур. Корнелија Ичин, Тања Поповић). –  Београд: Филолошки факултет,  2011. – С.  166-178.
12. Гаев, Т. Импресионистичка проза Михајла Коцјубинског , Славистика 15, 2011. – С. 99-108.
13. Гаев, Т. Рецепція української літератури в сербській культурі , Украс 6, 2011. – С. 192-216.
14. Гаев, Т. Филозофија Григорија Сковороде и просветитељска филозофија у Украјини друге половине ХVIII века , Анали Филолошког Факултета,  књ. 23, св. 1. –  Београд: Филолошки факултет, 2011. – С.191-204.
15. Гаев, Т. Милосница у српској и покритка у украјинској књижевности , Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур (пам’яті академіка Леоніда Булаховського): Збірник наукових праць. Випуск 17. – Київ: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2012. – С. 213-225.
16. Гаев, Т. Пејзажи као импресије у приповеткама Ива Андрића и Михајла Коцјубинског , Славистика 16, 2012. – С. 323-331.
17. Гавриїл Костельник на тлі доби: пошук істини: Збірник наукових праць. Гарасим, Я.  (ред.). – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. – 526 с.
18. Іванович, М. Умови нейтралізації перехідності в українській та сербській мовах , Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Мовознавство: Збірник наукових статей. – Чернівці, 2003. – С. 264–267.
19. Іванович, М. Форма прямого додатка в заперечних конструкціях в українській і сербській мовах,Проблеми слов’янознавства  вип. 54. – Львів, 2004. – С. 113–121
20. Іванович, М. Типові граматичні трансформації при перекладі з української мови на сербську , Мова і культура. Науковий журнал. Вип. 15. – Т. IІI 157 – Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. – С. 410-416.
21. Иван Франко и Срби. Зборник радова са Међународног симпозијумаодржаног у Новом Саду 25–27. новембра 1996. – Нови Сад: Српско-украјинско друштво , Архив Војводине, 2006.
22. Ивановић, М. Структура поља прелазности у украјинском и српском језику , Зборник Матице српске за славистику 68. 2005. – С. 179–187.
23. Ивановић, М. Прелазност у украјинском и српском језику: функционални аспект. Београд: Задужбина Андрејевић, 2007. – С. 120.
24. Ивановић, М. (прир.). Украјинске бајке : на украјинском и српском језику / (прев. Ивана Матић, Снежана Ћулибрк, Марјана Ђивуљски, Милица Беговић, Сања Лазић, Марко Станисављевић, Ана Шваб, Виолета Стевић, Весна Златановић, Јелена Мијалковић, Катарина Ивановић; илустр. М.Писањук). – Нови Сад : Савез Русина и Украјинаца Србије, 2007. – С. 173.
25. Ивановић, М. Функционисање конструктивних почетних глагола у ужем смислу у украјинском и српском језику , Славистика 12, 2008. – С. 258–268.
26. Ивановић, М. Средства изражавања фазног почетног значења у српском језику , Савремена проучавања језика и књижевности. Књ. 1. – Крагујевац: Филолошко-уметнички факултет, 2009. – С. 35-46.
27. Ивановић, М. Функционисање конструктивних почетних глагола у ширем смислу у украјинском и српском језику , Славистика 13, 2009. – С. 187−196.
28. Ивановић, М. Акционалне класе финалних глагола у украјинском и српском језику , Славистика 16, 2012. – С. 206–214.
29. Ивановић, М. Изражавање акционалности у украјинском и српском језику. Рукопис докторске дисертације. – Београд: Филолошки факултет, 2013. – С. 488.
30. Ивановић, М. О категорији глаголске плуралности у светлу аспектуалности (на материјалу српског језика),Зборник Матице српске за филологију и лингвистику 56/1, 2013. – С. 77-87.
31. Короткий українсько-сербський словник сполучуваності слів. Навчальний словник / Айдачич Д., Білоног Ю. – Київ : Бібліотека Українця , 2005. – 126 с.
32. Милосављевић Б. Форме учтивости у српском језику. − Београд: Учитељски факултет, 2007.
33. Мудри, А. Називи пољопривредних алатки и справа код војвођанских Русина,Славистика 16, 2012. – С. 182-198.
34. Пипер, П. Украјинска и српска граматика у светлу типолошких поређења,Славистика 8, 2004. – С. 280–290.
35. Попович, Л. Дискурсные маркеры в эпистолярном дискурсе украинского и сербского языков , Лингвистика на текста. − Велико Tърновo: Университет “Св. св. Кирил и Методий”, 1995, – С. 169-180.
36. Попович, Л. Высказывание, навязывающее общение в эпистолярном дискурсе , Slavica Wratislaviensia C. − Wroclaw, 1998. − С. 179-186.
37. Попович, Л. Языковая реализация бехабитивов в эпистолярном дискурсе русского, украинского и сербского языков  , Сборник докладов  IV Международного симпозиума Сопоставительное и сравнительное исследования русского и других славянских  языков. − Белград, 1997. – С.  366-374.
38. Попович, Л. У перекладах сербською, Слово і час 3. − Київ, 1998,  – С. 19-23.
39. Попович, Л. Становлення і  перспективи розвитку українознавчих студій у Сербії , Матеріали I Міжнародної науково-практичної конференції “Освіта в українському зарубіжжі”, Український  світ. −  Київ, 2001. – С. 194-199.
40. Попович, Л. Семантическая структура метатекстуального хронотопа,      Зборник Матице српске за славистику (Зборник радова учесника XIII Међународног конгреса слависта у Љубљани), 63, 2003. – С.  177-200.
41. Попович, Л. Мова як стереотип, Українознавство, 1-2. – Київ, 2004, − С. 318-323.
42. Попович, Л. Антиутопічна модель України Олександра Довженка , Олександр Довженко і українське кіно,  редактор Л. Брюховецька. – Київ, 2004. – С. 35- 55.
43. Попович, Л. Новий погляд на прототип як основну одиницю когнітивного аналізу мовної картини світу (на матеріалі слов’янських мов) , Мова і культура, вип.9, т.12 (100). − Київ, 2007. – С. 75-86.
44. Попович, Л. Вклад Гавриїла Костельника в контактологiю слов’янських мов, Гавриїл Костельник на тлі доби. Пошук істини. – Львів:  Львівський університет ім. І.Франка, 2007. – С. 60-71.
45. Попович, Л. Синтаксичні показники фразеологізації предикатів , Матеріали VI Міжнародного конгресу україністів, Мовознавство: Збірник наукових статей. – Київ: Міжнародна асоціація україністів, 2008. – С. 529–540.
46. Попович, Л. Стереотип естетичного комплексу в мовних картинах світу слов’ян, At the Crossroads of Cultures: Essays in Honour of Leonid Rudnitzki, On the Ocassion of His 70th Jubilee. – Львів-Філадельфія: Наукове товариство ім. Шевченка, Львівський національний університет ім.І. Франка, Український вільний університет в Мюнхені, Київський національний лінгвістичний у ніверситет, 2009. – С. 464-487.
47. Попович, Л. Iван Франко і сербська література. Записки Наукового товаритва імені Шевченка.  Том CCLVII. Праці філологічної секції. − Львів, 2009,  – С.  331-344.
48. Попович, Л. Стереотип русского в языковой картине мира украинцев. Концепуально-когнитивный анализ, Россия и русские глазами инославянских народов: язык, литература, культура 1. (ред. М. Номати). − Саппоро: Центр славянских исследований при Хоккайдском университете, 2010. – С. 3-34.
49. Попович, Л. «Голос» русского в украинской литературе , Русский язык в современном мире… традиции и инновации в преподавании русского языка как иностранного и в переводе. − Москва: Высшая школа перевода, МГУ, 2011. – С.  571-576.
50. Попович, Л. Блеск как прототип цвета в языковой картине мира славян , Балканский спектр: от света к цвету. Балканские чтения 11. − Москва: Институт славяноведения РАН, Центр лингвокультурных исследований, 2011. – С. 29-33.
51. Попович, Л. Таксисные значения деепричастия в сербском языке , Јужнословенски филолог 67, 2011. – С. 135-162.
52. Попович, Л. Граматичні та семантичні функції плюсквамперфекта в сучасній українській мові , Акцентологія. Етимологія. Семантика. До 75-річчя академіка НАН України В.Г.Скляренка. – Київ: Наукова думка, 2012. – С. 653-673.
53. Попович, Л. Глагольный вид как средство профилированиия таксисного значения в конструкциях с неспециализированными временными союзами в сербском и украинском языках, The Semantic Scope Of Slavic Aspect. Fourth Conference of the International Commission on Aspectology of the International Committee of Slavists.  −  Gothenburg : University of Gothenburg,  2013. – С. 22-25.
54. Попович, Л. Валентностный таксис в украинском языке , Граматики словʹянських мов: Основа типології і характерології. Матеріали тематичного блоку XV Міжнародного зʹїзду славістів. (Ред. К.Г.Городенська.). – Київ: Український комітет славістів, Інститут української мови НАНУ, 2013. – С. 68-81.
55. Попович, Л, Ярмак, В. Зіставні дослідження української та сербської мов , Лінгвістичні студії 21, 2010. – С. 36-45.
56. Поповић, Љ. Семантика назива за боје у руском, украјинском и српском фолклору , Зборник Матице српске за славистику  41, 1991. – C. 149-155.
57. Поповић, Љ. Семантика назива за боје у руском, украјинском и српском фолклору. Рукопис магистерског рада. − Београд: Филолошки факултет, 1991. – С.175.
58. Поповић, Љ. О семантици назива за црвену боју у руском, украјинском и српском фолклору , Расковник 13, 69–70, 1992. – C. 91-103.
59. Поповић, Љ. Поетски и метатекстуални хронотоп у новели В.Стефаника «Пут», Зборник Матице српске за славистику, 46-47, 1994. – С.  213-218.
60. Поповић, Љ. Украјински и српски језик у контакту са становишта конфронтационе граматике , Међународни симпозијум „Актуелност међусловенских језичких контаката и веза“. – Београд: Филолошки факултет-Славистичко друштво Србије, 1995. – С. 77–94.
61. Поповић, Љ. Имперецептивност у епистоларном дискурсу украјинског и српског језика,Зборник радова 5. симпозијума „Контрастивна језичка истраживања“. – Нови Сад: Универзитет у Новом Саду-Филозофски факултет-Друштво за примењену лингвистику Војводине, 1996. – С. 213–219.
62. Поповић, Љ. Љубав и смрт у песништву Десанке Максимовић и Лесје Украјинке, Kњижевна историја, XIX, 101, 1997. – С. 71-83.
63. Поповић, Љ. Украјински покрет шездесетих и његова рецепција у Србији,  Зборник Матице српске за славистику, 52, 1997.  – С.  139-148.
64. Попович, Љ. Епистоларни дискурс и концепција игре (Зборник радова  учесника XII Међународног конгреса слависта у Кракову), Зборник Матице српске за филологију и лингвистику, XL/1, 1997. – С.  125-137.
65. Поповић, Љ. Асертивна функција исказа у украјинском и српском језику, Зборник радова 6. симпозијума „Контрастивна језичка истраживања“. – Нови Сад: Универзитет у Новом Саду-Филозофски факултет-Друштво за примењену лингвистику Војводине, 1997. – С. 218-225.
66. Поповић, Љ. Типологија комуникативних функција исказа и њихов језички израз у украјинском и српском језику, Славистика, 2, 1998. – С. 103-108.
67. Поповић, Љ. Украјинистика у Србији: традиција и перспективе , Изучавање словенских језика, књижевности и култура у инословенској средини, Београд, 1998. – С. 336-346.
68. Поповић, Љ. Eпистоларни дискурс украјинског и српског језика. – Београд: Филолошки факултет, 2000. – С. 305.
69. Поповић, Љ. Олександар Довженко и његов мит Украјине, Зборник Матице српске за славистику, 58-59, 2000.  – С.  67-82.
70. Поповић, Љ. О прототипском и стереотипском начину концептуализације боја у  језику (На примеру словенског фолклора), Кодови словенских култура, 6. –  Београд: Clio, 2001. – С.14-31.
71. Поповић, Љ. (прир.). Антологија украјинске поезије 16-20. века (прев. М.Сибиновић, Људмила Поповић). – Бања Лука: Завод за уџбенике и наставна средства Републике Српске, 2002. –  С.  685.
72. Поповић Љ. (прир.). Жигосани. Антологија поезије репресованих украјинских песника (прев. Миодраг Сибиновић). – Нови Сад: Национални савез Украјинаца, 2006. – С. 325.
73. Поповић Љ. (прир.). Кобзар: избор, Тарас Шевченко (прев. М.Сибиновић и др.). – Нови Сад: Савез Русина и Украјинаца Србије, 2006. – С. 147.
74. Поповић Љ. Прототип и стереотип у концептуализацији естетског код Срба и других словенских народа, Когнитивнолингвистичка проучавања српског језика, ур. П.Пипер, Београд, САНУ, Одбор за српски језик у светлу савремених лингвистичких теорија, 2006. – С. 175-211.
75. Поповић, Љ. Аргументска структура глагола емотивног стања у словенским језицима,Зборник Матице српске за славистику 70–71, 2007. – С.  481–499.
76. Поповић, Љ. Когнитивни приступ опису категорије акционалности у словенским језицима. Граматика и лексика –  дескриптивни и нормативни приступ , Научни састанак слависта у Вукове дане,  1/36. – Београд: МСЦ, 2007. – С. 37–53.
77. Поповић, Љ. Фокусна перспектива украјинске књижевности. – Београд: Филолошки факултет,  2007. – С. 265.
78. Поповић, Љ. Украјинско-српске славистичке везе у 19. и 20. веку,  Славистика, XII, 2008, – С.   138-148.
79. Поповић, Љ. Изражавање аспектуалног значења проспективности у словенским језицима (Зборник радова учесника XIV Међународног конгреса слависта у Охриду), Зборник Матице српске за славистику, 73, 2008. – С. 297-314.
80. Поповић Љ.  Језичка слика стварности. Когнитивни аспект контрастивне анализе. – Београд: Филолошки факултет,  2008. – С. 308.
81. Поповић, Љ. О преводима Миодрага Сибиновића из украјинске поезије, М.Сибиновић, Словенска вертикала. Славистичка библиотека, Књига 7. − Београд, Славистичко друштво Србије, 2008. – С.  423-426.
82. Поповић, Љ. Деикса префикса и положај посматрача у категоријалној ситуацији локализације (на примеру контрастивне анализе глагола кретања у српском и  украјинском језику) , Лінгвістичні студії   20, 2009. – С. 194–202.
83. Поповић, Љ. Категорија евиденцијалности у српском и украјинском језику , Зборник Матице српске за славистику 77, 2010. – С. 17-47.
84. Поповић, Љ. Русини и Украјинци у Србији , Зборник Матице српске за славистику, 78, 2010. – С. 69-100.
85. Поповић, Љ. Контрастивна граматика украјинског и српског језика: таксис и евиденцијалност. – Београд: САНУ, Одељење језика и књижевности, Српски језик у поређењу са другим језицима, Књига 3, 2012. – С. 445.
86. Поповић, Љ. Ново у контрастивним истраживањима украјинске и српске граматике – поводом 20 година украјинистике на Београдском универзитету , Славистика 16, 2012. – С. 92-101.
87. Поповић Љ. Опозиција „сјајно“ – „без сјаја“ као основа категоризације назива за боје у словенском фолклору , Зборник Матице српске за славистику 77, 2012. – С.  7-40.
88. Поповић Љ. Универзално и специфично у семантици назива за боје у словенском фолклору , Заједничко у словенском фолклору (ур. Љ.Раденковић). – Београд: Балканолошки институт САНУ. Посебна издања 117, 2012. – С.  399-414.
89. Поповић, Љ. Функције плусквамперфекта у савременом српском и украјинском језику , Јужнословенски филолог 68, 2012. – С.  113-145.
90. Поповић Љ, Ивановић, М. Са украјинским у свет. – Београд: Агенција Матић, 2004. – С. 184.
91. Поповић, Љ, Јармак, В. Украјинско-српска контрастивна језичка истраживања ,  Контрастивна језичка истраживања српског и других језика. (ур. П. Пипер). – Београд:  САНУ, Одбор за српски језик у светлу савремених лингвистичких теорија, 2010. – С. 263-280.
92. Рамач, А.  Бачвансько-сримський говір на території Сербії: Функціональний аспект, Українська мова 1. − Київ, 2007. – С.  43-50.
93. Рамач, А. До проблеми статусу бачвансько-сримського діалекту української мови у Сербії, Мовні і концептуальні картини світу, Друга міжнародна конференція пам’яті доктора філологічних наук, професора С. В. Семчинського. − Київ, 2007. – С.  43-47.
94. Рамач Фурман, А. Родовий відмінок як засіб вираження перехідності в українській та русинській мовах, Збірник Міжнародної конференції з нагоди 60-ої річниці з дня народження і 5-ої річниці дня пам’яті засновника і першого завідуючого кафедрою професора Іштвана Удварі (1950-2005). – Ніредьгазі: Ніредьгазька вища школа, 2010. – С.  25-26.
95. Рамач Фурман, А. Линґвистични начала Миколи М. Кочиша, Studia Ruthenica 15, 2010.− Нови Сад. – С.   11-19.
96. Рамач Фурман, А. Особлївосци консонантизма єдней рускей рукописней кнїжки з конца ХІХ вику,, Величина малих језичких, књижевних, културних и историјских традиција. −  Нови Сад. 2012. – С.   287-305.
97. Рамач, Я. Привредни и дружтвени живот Руснацох у Южней Угорскей (1745–1848). − Нови Сад, 1990. – С. 190.
98. Рамач, Я. Кратка история Руснацох (1745–1918). − Нови Сад, 1994. – 138.
99. Рамач, Я. Школа у Руским Керестуре (1753–1918). − Нови Сад, 1995. – С.142.
100. Рамач, Я. Костельник, Г., Liber memorabilium грекокатолїцкей парохиї бачкерестурскей. − Нови Сад, 1998. – С.218.
101. Рамач, Я. Иван Франко у публицистики о Сербох , Шветлосц, 1-2. – Нови Сад: Руске слово, 1998. – С. 38-48.
102. Рамач, Я. Писма Гавриїла Костельника митрополитови Андрийови Шептицкому 1 , Шветлосц 2. – Нови Сад: Руске слово, 2001. – С. 173-200.
103. Рамач, Я. Писма Гавриїла Костельника митрополитови Андрийови Шептицкому 2 , Шветлосц 3. – Нови Сад: Руске слово, 2001. – С. 301-322.
104. Рамач, Ј. Еротска проза Русина/Украјинаца у Аустро-Угарској у записима Володимира Хнатјука , Славистика 8. − Београд, 2004. – С. 337-343.
105. Рамач, Ј. Исељавање Срба у јужну Русију/Украјину средином 18. века и досељавање Русина из североисточне Угарске у Бачку – додирне тачке и разлике , Сеоба Срба у Руско царство половином 18. века. Зборник радова са међународног научног скупа у Новом Саду, 7–9. маја 2003. – Нови Сад, 2005. – С. 377-384.
106. Рамач, Ј. Иван Франко у публицистици о Србима , Иван Франко и Срби. Зборник радова са Међународног симпозијумаодржаног у Новом Саду 25–27. новембра 1996. – Нови Сад: Српско-украјинско друштво , Архив Војводине, 2006. – С. 65-74.
107. Рамач, Я. Руснаци у Южней Угорскей (1751 – 1918). − Нови Сад: Войводянска академия наукох и уметносцох, 2007. − С. 521.
108. Сабадош, Ј. (прир.). Довженко Олександар. Украjина у пламену. Избор из стваралаштва и живота.— Нови Сад: Савез Русина и Украjинаца Србиjе и Црне Горе,  2006. – С. 408.
109. Сеоба Срба у Руско царство половином 18. века. Зборник радова са међународног научног скупа у Новом Саду, 7–9. маја 2003. – Нови Сад, 2005.
110. Сибиновић, М. Нови оригинал. Увод у превођење. – Београд: Научна књига, 1990. – С. 193.
111. Сибиновић, М. Иза хоризонта. Огледи из руске, украјинске, белоруске и грузијске књижевности. – Београд: Чигоја штампа, 2002. – С. 174.
112. Сибиновић М. Људмила Поповић: Фокусна перспектива украјинске књижевности, Зборник Матице српске за славистику 74, 2008. – С. 343-344
113. Тамаш, J. Русинска књижевност, историја и статус. − Нови Сад: Матица српска, 1984. – С. 494.
114. Тамаш, J. Гавриїл Костељник медзи доктрину и природу. − Нови Сад: Руске слово, 1986. – С. 352.
115. Тамаш, Ј. Руски Керестур, лїтопис і історія 1743-1992. − Руски Керестур, 1992. – С. 494.
116. Тамаш, Ј. Украјинска књижевност између Истока и Запада, студија. – Нови Сад: Матица српска, 1995. – С. 284
117. Тамаш, Ј. История рускей литератури. − Београд: Завод за уџбенике, 1997. – С. 751.
118. Терзич, Б. Деякі передумови зіставного аналізу української та сербохорватської мов, Зборник Матице српске за славистику 43, 1993. – С. 153–157.
119. Терзић, Б. О конфронтирању/контрастирању српског и украјинског језика, Зборник радова 5. симпозијума „Контрастивна језичка истраживања“. – Нови Сад: Универзитет у Новом Саду-Филозофски факултет-Друштво за примењену лингвистику Војводине, 1996. – С.101–105.
120. Харди, Ђ. Володимир Гнатюк о социялних обставинох при бачванско-сримских Руснацох, Шветлосц 1-2, 1998. – С. 49-53.
121. Харди, Ђ. Улога Руских календарох у формованю националного идентитета бачванско-сримских Руснацох (1921-1941), Шветлосц, 4, 2001. − С. 408-417.
122. Харди, Ђ. Наследници Кијева између краљевске круне и татарског јарма; студија о државно-правном положају Галичке и Галичко-Волинске кнежевине до 1264. − Нови Сад: Филозофски факултет у Новом Саду, Монографије књига 41, 2002. – С.
123. Харди, Ђ. Галички кнежеви дародавци манастира Светог Димитрија на Сави, Споменица Историјског Архива „Срем“ 1, 2002, − С. 65-76.
124. Харди, Ђ. О значењу братства галичког кнеза Романа Мстиславича са угарским краљем Андријом II и краковским кнезом Лешком Белим у казивању галичког летописца, Славистика  VIII, 2004. – С.361-368.
125. Храковский, В. С. Категория таксиса (общая характеристика), Вопросы языкознания. 2, 2003. – С. 32-53.
126. Храковский, В. (ред.). Эвиденциальность в языках Европы и Азии (Сборник статей памяти Наталии Андреевны Козинцевой). – Санкт-Петербург: Наука, 2007. – С. 634.
127. Аikhenvald, A. Evidentiality. – Oxford: Oxford University Press, 2004. – С. 480.
128. Gaev, T. Leksičko-semantički potencijal naziva za broj tri u ruskom, ukrajinskom i srpskom folkloru (na materijalu narodnih bajki, duma i istorijskih pesama, zabeleženih u XIX veku) , Riječ 15, sv. 1, 2009. – С. 25-41
129. Gaev, T. Semantički potencijal brojeva u ukrajinskom jeziku (na materijalu narodnih bajki, duma i istorijskih pesama, zabeleženih u XIX veku) , Riječ 14, sv. 3, 2009. – С. 67–78.
130. Gaev, T. Povodom 160 godina od rođenja ukrajinskog realiste Panasa Mirnog, Riječ 16, sv. 1, 2010. – С. 185-199.
131. Ivanović, М. Semantičke pretpostavke tranzitivnosti (na materijalu ukrajinskog jezika), Riječ 15, sv. 3, 2009. – С. 55–67.
132. Jakobson, R. Shifters, verbal categories and the Russian verb , Selected Writings II, Word and Language. – Hague/Paris: Mouton, 1971. – C. 130-147.
133. Popović Lj. O ukrajinsko-srpskoj međujezičkoj paronimiji. Živi jezici, XXXIII, 1-4, 1991. – С. 74-78.
134. Popović Lj. Putevi moderne ukrajinske poezije. Savremenik,  3-4, 1993. – С. 60-72.
135. Popović Lj. Jezici podunavskih zemalja (ukrajinski jezik). − Beograd: DŽU marketing pres, Verzalpres,  1999. − С. 382.
136. Popovic, L. Protototypical and Stereotypical Color in Slavic Languages: Models Based on Folklore ,Anthropology of Color: Interdisciplinary Multilevel Modeling (eds. Robert E. Mac Laury, Galina V. Paramei). – Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins, 2007. – C. 408–422.

 

О аутору

Остави коментар

*

five × 3 =

captcha *