define('WP_CACHE', true); Украјинистика | Група за украјински језик и књижевност Филолошки факултет у Београду » ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА БАРАБАШ
06
феб
2011

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА БАРАБАШ

Comments : 0

Ей, з день-години зчинялись
Великі войни на Вкраїні.
Ніхто ж то не мог обібраться,—
За віру християнську достойно-праведно стати;
Тільки мог обібраться
Барабаш, да Хмельницький,
да Клиша Білоцерківський.
Тоді був Барабаш
у городі Черкаському гетьманом,
А пан Хмельницький
у городі Чигирині полковничим,
А Клиша Білоцерківський в Білій Церкві
писарем войськовим.
Тоді пан Барабаш не багацько гетьманував,
Да вже пан Хмельницький до себе кумом
зазивав,
А ще дорогими напитками вітав
І стиха словами промовляв:
«Ей, куме,— каже,— куме!
Чи не могли б ми з тобою королевських листів
прочитати,
А козакам козацьких порядків подавати,
За віру християнську достойно-праведно
стати?»
Да вже тоді пан Барабаш, гетьман молодий,
Нехороші мислі собі має
І стиха словами промовляє:
«Ей, куме,— каже,— куме!
Нащо нам королевські листи читати?
Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати?
Нащо нам за віру християнську
достойно-праведно стояти?
Лучче нам з ляхами, з мостивими панами,
Хліб-сіль з упокоєм вічний час вживати».
Да вже пан Хмельницький од свого кума
сі слова зачуває,
Так іще лучче свого кума напитками вітає.
Та вже пан Барабаш, гетьман молодий,
У свого кума Хмельницького дорогого напитку
напився,
У його домі спать повалився.
Да вже пан Хмельницький добрі мислі собі
мав:
У свого кума з лівої кишені ключі винімав,
А з-під пояса шовковий платок висмикав,
А з мізинного пальця щирозлотий перстень
знімав,
На свого служителя добре кликав-покликав:
«Служителю мій вірний!
Велю тобі значки од моїх рук забрати,
Самому на доброго коня сідати
Та до города Черкаського скорим уремням,
темною годиною прибувати,
Барабашській панії низький поклон покласти,
Чи ж могла б вона нам шкатули
з королевськими листами оддати?»
Служитель на доброго коня сідав,
До города Черкаського скорим уремням,
темною годиною прибував,
У сінечки війшов — із себе шличок ізнімав,
А в світлиці війшов — низесенький поклон
послав,
А тії значки на скам’ї поклав:
«Ей, пані гетьманша молодая!
Велів тобі пан Барабаш, гетьман молодий,
Шкатулку з королевськими листами оддати,
Чи не могли б вони з кумом удвох прочитати».
Да вже тоді пані Барабашева
як удариться об поли руками,
Як оболлється гарячими сльозами:
«Нащо їм королевські листи читати?
Нащо козакам козацькі порядки давати?
Нащо б їм за віру християнську
достойно-праведно стояти?
Лучче б їм з ляхами, з мостивими панами,
Хліб-сіль з упокоєм вічний час вживати.
Велю ж тобі, служителю, до ворот одходити
І шкатулу з королевськими листами із землі
винімати,
Самому на доброго коня сідати
І до города Чигирина скорим уремням,
темною годиною прибувати».
Да вже тоді служитель од ворот одходив,
Шкатулу із землі винімав,
Сам на доброго коня сідав.
До города Черкаського скорим уремням,
темною годиною прибував
Й своєму пану Хмельницькому
шкатулу з королевськими листами
До рук добре оддав.
Барабаш, гетьман молодий, од сна проспався
Й став у свого кума Хмельницького
королевські листи в руках доглядати.
Да вже тоді не став дорогого напитку
підпивати,
А став до свого кума стиха словами
промовляти;
«Ей, куме,— каже,— куме!
Нащо нам королевські листи читати?
Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати?
Нащо нам за віру християнську
достойно-праведно стояти?
Лучче нам з ляхами, з мостивими панами,
Хліб-сіль з упокоєм вічний час вживати».
Да вже пан Хмельницький од свого кума
сі слова зачуває,
Да до свого кума з гордістю вже сі слова
промовляє:
«Ей, куме, куме Барабашу, гетьмане молодий!
Як будеш ти мені сими словами досаждати,
Да вже я ж не зарікаюсь тобі з пліч, як галку,
голову зняти,
Жону твою з дітьми живцем забрати,
Турському салтану в подарунок одіслати».
Да вже пан Барабаш, гетьман молодий,
од свого кума сі слова зачуває
Та стиха із двора із’їжджає
І на свого старосту Кричевського
кличе-покликає;
«Ей, старосто Кричевський!
Чи не можна б мені пана Хмельницького
забрати
Та турецькому салтану в подарунку живцем
одіслати?
Да щоб нас ляхи, мостивії пани, за білозорів
почитали».
Тоді поїхав пан Барабаш путьом-дорогою,
А пан Хмельницький лугом поза лугом,
І случилось пану Хмельницькому з правої
сторони
чотири полковники:
Один полковник — Максим Ольшанський,
А другий — Мартин Полтавський,
Третій полковник — Іван Богуня,
А четвертий — Матвій Борохович.
Да вже тоді вони на лядськії табори
із’їжджали
І до козаків істиха словами промовляли:
«Ей, козаки, друзі-молодці, добре дбайте —
Руське оченаш читайте,
Ляхів упень рубайте,
Кров їх лядську з жовтим піском мішайте,
А віри християнської на поталу в вічний час
не подайте!»
Да вже тоді козаки, друзі-молодці, добре
дбали,—
Руське оченаш читали,
Ляхів, мостивих панів, упень рубали,
Віри християнської на поталу в вічний час
не подали»
Да вже пан Барабаш, гетьман молодий,
Іще до свого кума стиха словами промовляв і
«Ей, куме,— каже,— куме!
Нащо нам королевські листи читати?
Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати?
Нащо нам за віру християнську
достойно-праведно стати?
Лучче нам з ляхами, з мостивими панами,
Хліб-сіль з упокоєм вічний час вживати».
Да вже пан Хмельницький од свого кума
сі слова зачував,
Да до свого кума з гордостю вже сі слова
промовляє:
«Ей, куме, куме Барабашу, гетьмане молодий!
Як будеш ти мені сими словами досаждати,
Да вже я не зарікаюсь тобі з пліч, як галку,
голову зняти,
Жону твою з дітьми живцем забрати,
Турському салтану в подарунку одіслати».
Як так зговорив, то бардзе добре і вчинив:
Своєму куму Барабашу, гетьману молодому,
Із пліч голову, як галку, ізняв,
Жону його із дітьми живцем забрав,
Турському салтану в подарунку одіслав,
Да вже тоді пан Хмельницький гетьманом став,
Да вже козаки, друзі-молодці, добро дбали,—
І стиха словами промовляли:
«Ей, пане, пане Хмельницький
Богдане-Зиновію,
Наш батю, полковнику чигиринський!
Дай, господи, щоб ми за твоєї голови пили й
гуляли,
А неприятеля под нозі топтали,
А віри християнської на поталу в вічний час
не подали!»
Да вже тоді вони померли,
А їх слава не помре й не поляже.

О аутору

Остави коментар

*

2 × 3 =

captcha *