Людмила Попович

З вісімдесятих років минулого століття в типологічних дослідженнях все частіше звертають увагу на те, що плюсквамперфект у різних мовах виявляє формальну та функційну подібність, яку не можна пояснити одним відносним характером даної часової форми.

Внаслідок цього з’являються нові праці про полісемію плюсквамперфектних форм на матеріалі різних мов. Плюсквамперфект у сучасних слов’янських мовах в таких дослідженнях або залишається поза увагою, або розглядається  селективно, часто з посиланням на праці інших дослідників, що не завжди веде до певних висновків.

В українському мовознавстві плюсквамперфект переважно розглядається як відносний час, тобто як форма, якою виражається дія, що співвідноситься не з моментом мовлення, а з іншою дією, яка передувала моменту мовлення .